/л.
Лімфоцити, % від загальної кількості лейкоцитів і абсолютна кількість клітин в одиниці об’єму
Моноцити, % від загальної кількості лейкоцитів і абсолютна кількість клітин в одиниці об’єму:
Одиниці вимірювання: %, клітин х 10
6/л.
Референсні значення
|
| Вік | %
| Абс. кількість, клітин х 106/л |
| 1 міс. – 2 роки | 3 - 8
| 270 - 1100
|
| 2 роки - 120 років | 2 - 7
| 0 - 800
|
Фенотипування лімфоцитів (субпопуляції). Лімфоцити експресують ряд поверхневих і цитоплазмічних антигенів, унікальних для своєї субпопуляції та стадії розвитку. Кластери – це антигени на поверхні клітин, маркери, що відрізняють одні типи клітин від інших. Диференціації цих антигенів - CD (cluster of differentiation antigens) вивчені та стандартизовані, їм присвоєні певні номери. CD можуть розпізнаватися за допомогою відповідних моноклональних антитіл. Використовуючи флюоресцентно мічені моноклональні антитіла, що пов’язуються із певними CD, можна підрахувати вміст лімфоцитів, що відносяться до різних за функціями чи стадією розвитку субпопуляцій. Це дозволяє зрозуміти природу деяких захворювань, оцінити стан пацієнта, прогнозувати його подальший розвиток, прослідкувати за протіканням хвороби.
Основні субпопуляції лімфоцитів: Т-лімфоцити – лімфоцити, дозрівання яких відбувається в тимусі (звідси їх назва). Контролюють роботу В-лімфоцитів, що відповідать за утворення антитіл, тобто за гуморальну імунну відповідь. Т-хелпери (від ангд. «to help» - допомагати) – різновид Т-лімфоцитів, що сприяють синтезу антитіл. Цитотоксичні Т-клітини – розпізнають фрагменти антигена, на поверхні клітин – мішеней, орієнтують свої гранули в напрямку до мішені та вивільнюють їх вміст в області контакту з нею. При цьому деякі цитокіни є сигналом загибелі (за типом апоптозу) для клітин-мішеней.
В-лімфоцити (від лат. «bursa» - сумка, за назвою сумки Фабріціуса, в якій дозрівають ці лімфоцити у птахів) проходять розвиток у лімфовузлах та інших периферичних органах лімфоїдної системи. На поверхні ці клітини несуть імуноглобуліни, що діють як рецептори до антигенів. У відповідь на взаємодію із антигеном В-лімфоцити відповідають поділом та диференціацією у плазматичні клітини, які виробляють антитіла, що допомагають забезпечувати гуморальний імунітет.
ПК-клітини (природні клітини-кілери) або натуральні кілери-клітини із природною, неімунно цитотоксичною активністю до неопластично змінених клітин-мішеней, які не відносяться ані до зрілих Т чи В-лімфоцитів, ані до моноцитів. ПКТ-клітини – клітини із природною неімунною кілерною активністю, які мають ознаки Т-лімфоцитів.
Кластери диференціації (СД) антигенів. Це маркери, за якими одні клітини відрізняються від інших.
CD3 (T3; Leu-4) – поверхневий маркер, специфічний для всіх клітин субпопуляції Т-лімфоцитів. За функціями відноситься до родини білків, що формують комплекс мембранної передачі сигналу, пов’язаний із Т-клітинним рецептором.
CD4 (T4; Leu-3) - характерний для хелперних Т-клітин; представлений також на моноцитах, макрофагах, дендритних клітинах. Пов’язується з молекулами МНС класу ІІ, експресованими на антигенпрезентуючих клітинах, полегшуючи розпізнавання пептидних антигенів.
CD8 (Leu-2; T8; Lyt2/3) – характерний для супресорних і/або цитотоксичних Т-клітин, ПК-клітин, більшої частини тимоцитів. Це рецептор Т-клітинної активації, полегшує розпізнавання клітинно-зв’язаних антигенів МНС класу І.
CD16 (FcRIII) – використовується разом із CD56 переважно для ідентифікації ПК-клітин. Представлений також на макрофагах, тучних клітинах, нейтрофілах, деяких Т-клітинах. Це компонент рецепторів, пов’язаних із IgG, що опосередковують фагоцитоз, продукування цитокінів і антитілозалежну клітинну цитотоксичність.
CD19 (B4) – присутній на В-клітинах, їх попередниках, фолікулярних дендритних клітинах, вважається найбільш раннім маркером В-клітинної диференціації. Регулює розвиток, диференціацію та активацію В-клітин.
CD56 (neural cell adhesion molecule-1, NCAM; NKH1) –прототипний маркер ПК-клітин. Окрім ПК-клітин, наявний на ембріональних клітинах, м’язових, нервових, епітеліальних клітинах, деяких активованих Т-клітинах. CD56-позитивні такі гематологічні пухлини як ПК-клітинна чи Т-клітинна лімфома, анапластина великоклітинна лімфома, плазмоклітинна мієлома (плазмоклітинна лейкемія, CD56-негативна). Це молекули адгезії клітинної поверхні, які полегшують гомофільну адгезію та беруть участь у контактному інгібуванні росту, ПК-клітинної цитотоксичності, розвитку нервових клітин.
Форма представлення результатів імунофенотипування лімфоцитів
| Вік | % ід загальної
кількості лімфоцитів | Абсолютна кількість
клітин х106/л |
| CD3 (Т-лімфоцити) |
| < 3 міс | 55 - 78 | 2070 - 6540 |
| 3 міс. - 1 рік | 45 - 79 | 2280 - 6450 |
| 1 - 2 роки | 53 - 81 | 1460 - 5440 |
| 2 - 6 років | 62 - 80 | 1610 - 4230 |
| 6 - 16 років | 66 - 76 | 1400 - 2000 |
| > 16 років | 55 - 80 | 800 - 2200 |
CD3+ CD4+ (Т-хелпери)
|
| < 3 міс | 41 - 64 | 1460 - 5116 |
| 3 міс. - 1 рік | 36 - 61 | 690 - 4600 |
| 1 - 2 роки | 31 - 54 | 1020 - 3600 |
| 2 - 6 років | 35 - 51 | 900 - 2860 |
| 6 - 16 років | 33 - 41 | 700 - 1100 |
| > 16 років | 31 - 49 | 600 - 1600 |
| CD3+ CD8+ (Т-цитотоксичні лімфоцити) |
| < 3 міс. | 16 - 35 | 650 - 2450 |
| 3 міс. - 1 рік | 16 - 34 | 720 - 2490 |
| 1 - 2 роки | 16 - 38 | 570 - 2230 |
| 2 - 6 років | 22 - 38 | 630 - 1910 |
| 6 - 16 років | 27 - 35 | 600 - 900 |
| > 16 років | 12 - 30 | 190 - 650 |
| CD19 (В-лімфоцити) |
| < 2 років | 19 - 31 | 500 - 1500 |
| 2 - 6 років | 21 - 28 | 700 - 1300 |
| 6 - 16 років | 12 - 22 | 300 - 500 |
| > 16 років | 5 - 19 | 100 - 500 |
CD3-CD16+CD56+ (ПК-клітини)
|
| 1 міс. - 4 міс | 2 - 14 | - |
| 4 міс. - 1 рік | 2 - 13 | - |
| 1 - 2 роки | 3 - 16 | - |
| 2 - 6 років | 4 - 23 | - |
| 6 - 12 років | 4 - 26 | - |
| 4 - 16 років | 6 - 27 | - |
| > 16 років | 6 - 20 | - |
| 1 міс. - 2 роки | - | 40 - 915 |
| 2 - 9 років | - | 96 - 1330 |
| 9 - 16 років | - | 100 - 500 |
| > 16 років | - | 150 - 600 |
| > 1 міс. | < 10 | |
Фагоцитарна активність лейкоцитів. Дані по фагоцитарній активності нейтрофілів та моноцитів (вміст клітин, що фагоцитували бактерії із флюоресцентною міткою при інкубації) дозволяють оцінити резервні можливості цих клітин по поглинанню та перетравленню чужорідних агентів.
Форма представлення результатів:
- Фагоцитуючі гранулоцити (із загальної кількості гранулоцитів). Одиниці вимірювання: %. Референсні значення: 82-90.
- Фагоцитуючі моноцити (із загальної кількості моноцитів). Одиниці вимірювання: %. Референсні значення: 75-85.
Циркулюючі імунні комплекси загальні (ЦІК)
Одночасна наявність високих концентрацій антигенів специфічних антитіл може призводити до утворення циркулюючих імунних комплексів. Вони можуть виходити із кровотоку в дрібних судинах та відкладатися у тканинах (гломерулах нирок, легенях, шкірі, суглобах, стінках судин). ЦІК мають здатність пов’язувати та активувати комплемент, що веде до ушкодження тканини. Підвищення рівня ЦІК може спостерігатися при аутоімунних захворюваннях, хронічних інфекційних захворюваннях, при яких постійне продукування антигена інфекційним агентом поєднується з імунною відповіддю на нього (хронічні гепатити). Клінічно це часто проявляється гломерулонефритами, артритами, нейропатіями. Незважаючи на безпосередню роль у патогенезі деяких захворювань, визначення ЦІК не завжди інформативне, оскільки кількість імунних комплексів, що відклалися у тканинах, більш важлива, ніж кількість комлексів, що циркулють у крові.
Дослідження ЦІК може бути недостатньо чутливим і специфічним у діагностиці хвороб, що викликаються імунними комплексами, і повинно доповнюватися дослідженнями ефектів ЦІК на функцію органів (наприклад, концентрація креатиніну та аналіз сечі), а також визначенням С3 С4 компонентів комплементу (див. тест
№193), кількість яких знижується внаслідок посиленого споживання.
Імуноглобуліни IgG, IgA, IgM, IgE (див. тести №№45, 46, 47, 67). Дані імунологічного дослідження інтерпретує лікар у комплексі з усіма клініко-анамнестичними даними конкретного пацієнта. При оцінці імунного статусу пацієнта результати дослідження оцінюються з точки зору природи та стадії патологічного процесу, супутних захворювань, прийому лікарських препаратів, тощо. При цьому важливі не лише абсолютні значення окремих показників, але й їх співвідношення та динаміка показників.
